Історична довідка про населені пункти Нерубайської сільської ради
Село Нерубайське
В селі Нерубайське проживає 12975 чоловік.
Нерубайське - село, центр сільської ради, розташований на західному березі Хаджибейського лиману, в 50 км від районного центру, в 5 км від залізничної станції Усатове, в 2 км, від об’їзної автодороги Одеса-Миколаїв.
Нерубайське – старовинне степове село, яке виникло ще до утворення міста Одеси у 1794 році.
В селі працює 2 школи (навчально-виховний комплекс чисельністю більше 1000 учнів і ЗОСШ №2 чисельністю більше 600 учнів) та 2 дитячі садки (“Голубок” та “Ромашка”).
В центрі села знаходиться Сільська Рада в компетенцію якої входить вирішення соціальних, юридичних та економічних проблем. Це дає можливість жителям села швидко вирішувати необхідні питання.
Неподалік від Сільської Ради знаходиться Нерубайська амбулаторія, кваліфікований персонал, якої завжди надає медичну допомогу. Нещодавно була проведена модернізація медичного обладнання.
За підтримки Сільської Ради в селі Нерубайське активно розвивається культурний центр та школа мистецтв, у якій вивчаються різновиди музичної і художньої діяльностей. Учні школи мистецтв приймають активну участь в святкових концертах.
На сьогоднішній день в Нерубайську діє Музей партизанської слави (також відомий, як нерубайські катакомби) єдиний в Україні підземний музей був створений в 1969 році на місці найстаріших в одеській області нерубайських катакомб. Протягом кількох століть тут видобували черепашник для будівництва Одеси, тому катакомби налічують три рівні і йдуть під землю на 12-14 м. Під час великої вітчизняної війни катакомби в селі Нерубайське стали місцем дислокації одного з найбільших партизанських загонів регіону.
Селище Усатове
Населення селища Усатове складає 2261 чоловік.
Цей роз'їзд з'явився між станціями Дачна і Застава-I у 1866 роціі та не мав стратегічного значення протягом 90 років.У 1959 році на місці роз'їзду почала свій розвиток станція Усатове,найбільша вантажна станція тоді ще Одесько-Кишинівської залізниці.
В 1960 році почалось будівництво самої станції: залізничних колій,стрілок, контейнерних майданчиків адміністративної будівлі та інфраструктури.
В листопаді 1963 року відбулося урочисте відкриття станції.Починаючи з 1960 року, розгорнулось масове будівництво житла для працівників Одеської залізниці, а в 1964 році зявились триповерховий будинок для працівників станції та восьмиквартирний будинок для керівного складу.
В 1975 році Одеська залізниця побудувала і здала в експлцатацію 50-ти квартирний будинок.
На території селища Усатове існує також Колійна машинна станція КМС-261.
У 1993 році всі будівлі станції Усатове були передані Одеською залізницею на баланс Нерубайської сільської ради.
В дійсний час в селищі за кошти сільської ради ведеться будівництво дитячого садка на 140 місць.
Село Велика Балка
В селі проживає 2050 чоловік.
Історія села Велика Балка починається з 1801 року,коли на землях поміщика Алтести оселилися перші пять жителів. За однією з легенд, два сини поміщика Фоми заснували хутори,які стали називати Велика Фомина Балка та Мала Фомина Балка. За даними “Списка населенных мест Херсонской губернии» виданого у 1896 році,згадується назва “Фомин хутір”. Так само і до цього часу існує подвійна назва Великої Балки, в народі називають “Фомина Балка”. В архівах збереглися документи, які свідчать про підпорядкованість села Одеській міській думі і про тісний зв'язок мешканців Великої Балки з Одесою.
У 1922 році почала діяти Великофомінська сільськогосподарська артіль, до якої входило 12 дворів із сім'ями, всього 52 особи.
До 1959 року село було підпорядковане Холоднобалківській сільській раді,а саме в 1959 році цю сільську раду було розформовано і село перейшло у впорядкування Нерубайської сільської ради.
З 1958 року для покращення медичного обслуговування населення відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, який діє до сьогоднішнього дня.
Датою відкриття в Великій Балці поштового відділення можна вважати квітень 1916 року.
З 1919 року в селі функціонує школа ( до 1972 року початкова, з 1972 року до 1989 року восьмирічна, з 1989 року ЗОШ I-II ступенів.
Хата-читальня почала працювати в селі в 1920 році. В тридцятих роках так званий сільбуд було перейменовано в клуб, що діє до сьогоднішнього дня.
Село Холодна Балка
Село Холодна Балка розташоване на березі лиману. Відстань до Одеси — 25, найближча залізнична станція Дачне знаходиться за п’ять кілометрів. Населення станом на 1 січня 2011 року складає 3024 особи.
Історія приміських сіл тісно пов'язана з історією Одеси, але більшість з них виникли задовго до вигнання турків з Причорномор'я і заснування міста. Це були поселення колишніх козаків і біглих селян з України, Росії Польщі, Молдови. На карті видання 1833 року, уже було заселено кілька Холоднобалківських хуторів.
Першими поселенцями села Холодна Балка були: Петренко, Стеблина, Чумак, Ходак, Бойчак. Положення вільних землеробів і шахтарів приписаних до міщанства залучало нових поселенців, Чорноморських козаків, відставних солдат, біглих кріпосних.
Жителі села поєднували землеробство з видобутком каміння, випалюванням вапна.
Різко виросла чисельність жителів села після реформи 1861 року. Садівництвом та виноградарством займалися здебільшого власники дач. Наприкінці ХІХ ст. за даними перепису 1894 року, коли відзначали століття Одеси і збирали статистичні дані, в селі проживало 408 чоловік ( 222 чоловіків і 186 жінок), було 78 дворів, 83 господарства.
Наступний етап історії Холодної Балки пов’язаний з революцією, Громадянською війною та встановленням Радянської влади. В цей період влада часто змінювалась: григорівці і петлюрівці, французи і німці, австрійці і денікінці, всі вони грабували населення, забираючи хліб, худобу, підводи з кіньми.
Після 1917 року перша хвиля переселенців поповнила населення села, друга хвиля була в роки колективізації. В цей час якраз розширювались площі виноградників в радгоспі, організованому на базі питомника, відкривались шахти південно – західної залізниці.
Третя хвиля переселенців спостерігалась в 1945 - 1950 роках і пов'язана з післявоєнною розрухою. В останні роки в село приїздять, як правило, люди, які бажають жити ближче до міста.
Радянська влада встановилася в с. Холодна Балка в 1920 році. Восени 1920 року розпочалась масова і примусова приватизація сільського господарства і до весни 1930 року практично все село вступило в колгосп, „Ударная пятилетка”. В 1930-1932 роках кількість населення збільшується за рахунок втікачів від розкуркулення. В той час директором радгоспу, створеного на базі Хаджибейського розсадника, був Відак Ектович Кркеліч, виходець з Черногорії. Він так організував роботу, що наприкінці тридцятих років господарство стало економічно міцним, люди почали краще жити. Було побудовано два гуртожитки, житлові будинки, млин, пекарню, їдальню, клуб, обладнано радіовузол, відкрито поштове відділення, ФАП, початкова школа була реорганізована в семирічку.
В червні 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. В перші дні було мобілізовано на фронт 123 мешканця села Холодна Балка. Повернулося з війни 43, з яких 14 стало інвалідами. На всіх фронтах загинуло 85 чоловік.
5 серпня 1941 року село опинилося на передній лінії оборони Одеси, а з 16 жовтня 1941 року по 9 квітня 1944 року Холодна Балка було під окупацією Румунських військ. 7 квітня 1944 року увійшло трагедією в історію села. У відповідь на дії партизан, фашистський каральний загін який прибув до села, влаштував масовий розстріл людей. Всього було знищено 306 чоловік в окрузі. Серед них були 86 холоднобалківців. Нині на місці розстрілу мирних жителів споруджено пам’ятник.
Тяжко піднімалось село після війни. Майно господарства було зруйновано і пограбовано, не вистачало робочих рук. Погіршував становище голод, який спричинила посуха 1946 року. Проте поступово село відроджувалось.
У 1958 року колгосп з’єднали спочатку з колгоспом у Фоминій Балці, потім приєднали до колгоспу імені Леніна в Нерубайському, який пізніше було реорганізовано в радгосп імені Леніна. В селі Холодна Балка розташовувалась комплексна бригада радгоспу.
В 1969 році відділення було ліквідоване, а землі та напівзруйновані будівлі передані винрадгоспу «Хаджибейський». Поступово радгосп зміцнів і досягав високої рентабельності. Будувались виробничі та житлові приміщення, зокрема, винзавод із сучасним обладнанням. На 1977 рік доходи господарства перевищили мільйонний рубіж, побудовано 3-х поверховий гуртожиток, велика центральна котельня, розпочато будівництво типової середньої школи. Проте згодом справи в господарстві погіршились.
В 1979 році радгосп прийняв колишній агроном Анатолій Іванович Гудей, і економіка господарства поступово пішла вверх. Будувались виробничі та житлові приміщення. В селі добудовано та здано в експлуатацію сорокаквартирний житловий будинок, три магазини, їдальня, бібліотека, асфальтувались вулиці села, побудовано спортивний комплекс. Указом Президії Верховної Ради СРСР у 1986 році А. І. Гудей нагороджений орденом «Знак Пошани». Так продовжувалося до 1985 року, до відомої постанови щодо боротьби з пияцтвом, виходить, з виробництвом вина. Директор радгоспу зберіг винзавод і виноградники, проте господарство опинилось в тяжкій економічній ситуації: вироблені виноматеріали, навіть марочні, не реалізовувались. Не зважаючи на спад виробицтва і важкий фінансовий стан радгоспу, у 1989 році розпочалась газифікація Холодної Балки. У листопаді 1994 року, була здана в експлуатацію АГРС, в лютому 1996 року в оселях мешканців Холодної Балки запрацювало опалення та плити від природного газу.
Рішенням Фонду держмайна України від 4 грудня 2000 року було проведено приватизацію майна і замість державного сільськогосподарського підприємства з’явилось відкрите акціонерне товариство «Хаджібейське». Статутний фонд розділили на прості іменні акції, 25 відсотків яких залишилось у володінні держави. Почалися негаразди у виробничій сфері, які призвели до руйнації і неефективного функціонування об’єктів соціальної сфери. Постановою господарського суду Одеської області вже у 2006 році ВАТ «Хаджібейське» визнано банкрутом. Після проведення майнового аукціону залишки майна придбало підприємство «Агроконсалт», а ВАТ «Хаджібейське» знято з державного реєстру.
На сьогодні село Холодна Балка газифіковане, з центральним водопостачанням від восьми артезіанських свердловин, телефонізоване цифровим зв'язком.
В загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів навчається біля 400 учнів. Тридцять чотири роки, з 1952 до 1986 роки директором школи працював учасник Великої Вітчизняної війни, орденоносець Семен Сергійович Пржебелецький.
75 дітей відвідують дошкільний дитячий навчальний заклад „Сонечко”.
В селі є лікарняна амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Понад сорок років, з 1967 до 2008 року, завідувала амбулаторією Раїса Павлівна Бєлова. Своєю працею вона здобула повагу односельчан.
В селі працює Будинок культури, сільська бібліотека, відділення поштового зв'язку, приватний нотаріус, відділення Ощадбанку, приватна аптека, постійно діюча українська православна
На території села розміщується 15 приватних магазинів, магазин споживкооперації, три приватних бари та торгівельно – розважальний комплекс, станція технічного обслуговування автомобілів, спортивний комплекс. Сільською радою створено комунальне підприємство „Комфорт”, яке надає послуги мешканцям з питного водопостачання та забезпечує збір та вивезення твердих побутових відходів.
В селі створено футбольну команду, вищої ліги „Чайка”. Граючим тренером є Мірошниченко С.В. На протязі багатьох років футболісти утримують титул чемпіонів.
Матеріали з історії села зберігаються у військово – історичному музеї, який створено в загальноосвітній школі.
Село Алтестове
Село Алтестове розташоване за 30 км. від обласного центру. Площа села складає 46,8 га, дворів – 88, населення – 184 особи. Алтестове засноване в ХІХ столітті переселенцями із західних областей України. Про поміщика Алтестова згадується в 1802 році, в якого за рахунок Міської Думи були викуплено землі. Село названо його ім’ям. На території села Алтестове розташовано сільський клуб, ФАП, магазин продовольчих товарів та приватний магазин – бар, село забезпечене центральним питним водопостачанням від артезіанської свердловини.
